Підрозділом, який нам судилося представляти була - 1-а юнацька школа імені гетьмана Богдана Хмельницького. Тобто школа підстаршин, українські юнкери. До складу цього підрозділу увійшли всі хто бажав займатися УНР і в майбутньому, а саме ВІ група ДАУНР з м. Кам'янця-Подільського, клуб « Повстанець», та декілька інших членів майбутнього спільного клубу по ДАУНР, тобто я (Лихо), Сергій (Miller) та Зігмунд.

Тема:

Чуєш мій друже славний Юначе

ftp://video.national.org.ua/mp3/V_biy_pidemo.mp3

Шлях.

Настрій був справжній, урочистий…

Друга сотня заспівала «Засвіт встали козаченьки», перша врізала веселого «Ченчика»…

                              Холодний Яр. Ю.Горліс-Горський.

Зустрівшись на метро Чернігівська, ми стояли та палили в очікуванні Богдана (Грім), поряд на невеличкій відстані вже з’являлися особистості мілітарної зовнішності, які прямували до бусів. Ось поряд пройшов загін червоних матросів, яких можна було упізнати з натовпу сучасних киян по розхристаним одежам та чорним безкозиркам на голові. :-)))) Це були наші старі знайомі, ре конструктори ДСВ та середніх віків. І ось Богдан з нами і ми прямуємо до бусів. Як же я люблю такі моменти, коли ти вже чітко розумієш, що робочий тиждень позаду, а перед тобою декілька автобусів так само як і ти хворих людей, багатьох з яких ти давно знаєш та радий бачити. Після бурних привітань з усіма, усіма, усіма, робітничий Луганського патронного заводу Ваня (всім нам знаний в житті Іван Савельєв майстер на всі руки) намагається взяти мене в полон та посадити в свій автобус. Я б за любки але, займаю місця разом зі юнаками, по дорозі треба ще багато чого вирішити. Займаємо корму другого буса, всі разом. Поряд з нами «революционные матросы в телняшках и безкозырках». :-)))

            Їдемо, вибух спілкування, люди не бачили один одного по пів року. Всі говорять, всі збуджені в передчутті майбутнього заходу. Я встиг поспілкуватися з усіма старими знайомими на теми всіх реконструкцій якими тільки цікавлюся. Потім в хід пішли старі анекдоти. І нарешті, повні ентузіазму, представники юнацької школи почали співати. І тут відбулася пісенна дуель між нами та морячками, на наші народні та революційні пісні  вони  відповідали «революционными» але коли їх не вистачило морська душа показала своє єство і в хід пішли анархічні, в кінці кінців ми знали більше пісень (заспівали безліч українських пісень навіть пісню про голоту в білоруському варіанті). Нарешті ми разом з морячками та головним морячком (Dim) заспівали «лента за лентою». :-)

 Міллер проводить нам екскурсію по рідному місту Ніжин.

Сашко з Кам’янця вже з ранку в казармах, пише мені СМС – «Ти де?». Відповідаю «Їдемо, співаємо!», відповідає «ААААА!».

Погляд з під башлика.

 І ось ми вирушили. Посідали в ешелони. Паротяг дав гудка та повіз нас назустріч долі. Настрій гарний, бойовий дух високий. Ідемо захищати Україну. Ті хто вже «обстріляні» кажуть – нарешті будемо битися не за царя та багатіїв а за себе, за нашу республіку. Трохи страшно, бо не відомо скільки там наших частин а скільки більшовицьких. Чомусь уряд не попіклувався о укріпленні українського війська. Та ну його, навіть думати про це не хочеться… Надіємося, що встигнуть зібрати потрібну кількість військ…

Хлопці співають в дерев’яних вагонах українських революційних та народних пісень. Мельник розповідає, що прямуємо на його батьківщину, та про гарні місця які можливо там побачимо. Хлопаю його по плечу, «нічого, зупинимо московського більшовика!».

Прибули ми в якусь військову частину. Вигружаємося, та прямуємо до казарми. Вітаємося з військовослужбовцями та проходимо до казарм. А там !!!!! Вже купа люду, всі перевдягнуті в однострої – враження дуже сильне. І ось реконструкторське поселення загуло. Всі зустріли всіх, люди поєднані спільним захопленням. Бачу і революційних солдат, і студентів, і морячків і УНРівців. І ось на обрії довгого коридору бачу наших кам’янчан. «Здоров козаки!». Як я радий їх бачити. Тепло поспілкувавшись сідаємо пришивати петлички, готуємо трохи попоїсти. Наговорившись лягаємо спати, завтра рано вставати.

Погляд з під башлика.

Ось наш ешелон прибув. Ми вигружаємося, беремо свої речі та зброю та прямуємо до місця расташування. Це станція Крути. Бачимо наших хлопців з першої чоти.

- Здоров козаки! Здороваємось, обіймаємось.

Чорнобілі фото.

1) Юнаки та Студенти в київських казармах.

2) Юнак 1-ї юнацької школи імені гетьмана Богдана Хмельницького (стара розмальована в колір світлина).

3) Онтіпка Глымовъ собственнай персонай явілси! "Ти за кого Онтипка, за белыхъ али поди за красныхъ?" "А поди его разбери сейчасъ, революція люди кажутъ! Вона какъ!"

1) Хлопці, Леніна бачив! ... Та не може буть! ... У ві сні, в гробу у білих капцях!

2) Юнак Аркадій у військовій їдальні.

4) Вигляд їдальні.

1) Запорожець здрузями по юнацькій школі.
2) Вільні (іноді занадто) козаки. Старий пластун з Кубані Кость, та козак Міняйло.
3) Пані комісарша. Кто будетъ плохо кушать тот отвЪедаетъ кончуковъ!
4) Пані комісарша. Скажи ка голубчикъ, где твои друзья? Признайся, отпустимъна все четыре стороны!
5) Юнак (український юнкер) та студент з студентського куреня.
6) Юнаки у військовій їдальні.
7) Пан, чи товарищ Рогаля "віднесений революційним вітром" в невідомому напрямку. :-)

Бій.

     Вранці ми по військовому рано встали, вмилися, та посідали в автобуси. Поснідавши у МЧСників рушили до місця проведення реконструкції. В столовій, яка нагадувала своїм інтер’єром столовку якщо не 1918го року то принаймні 1930х, ми всі виглядали досить автентично в своїх строях. Чайник в руках у солдат викликав море жартів в стилі «я Леніна відел».

     Потім буси провезли нас до Крут. За залізничною колією височів досить пристойний пам’ятник. Ось воно місце бою. Десь тут 90 років тому відбулися справжні події яким судилося увійти в історію.

     Вислухавши попередній інструктаж, рушаємо до поля. Як, завжди приїзд президента – тільки зайві проблеми для нас. Приходиться проходити крізь рамку. Чекаємо зброї. Тим часом на площі збираються професійні патріоти, партійні служки, та деякі підозрілі особистості. Нам намагаються тицяти всіляки бумажки. Ми чемно всіх просимо. Реконструктори в одностроях поза політикою. Всі ми маємо громадянську позицію, але коли в одностроях то ми учасники історичної реконструкції, а не політичні атлети. Повагу до людей які поклали тут свої життя ми тримаємо у себе в душах. Це наше особисте і на показ в політичних танцях сучасності ми не хочемо це виставляти.

    І ось наші старі знайомі, піротехніки з кіностудії (схожі на озброєних хлопців з Michigan militia :-))))) ) роздають нам зброю. І ось українське військо з піснями виступає на позиції.

    Два здорових гелекоптера привозять президента та всю королівську рать. Ми сидимо на позиціях. Президент проголошує добре написану для нього якимось талановитим спікмейкером промову. Під час покладання квітів, встаємо знімаємо шапки, та згадуємо тих хто тут загинув 90 років тому.

  Пів сотенний Олекса вишикувавши війська на позиціях відходить на командний пункт.

Погляд з під башлика.

 Сидимо на позиціях. Кажуть «товарищи» вже десь поряд. Чотовий Богдан підходить до нашої з Сергієм позиції. Відрізає по шмату від невеличкого крайця хліба. «Тримайте». Беремо. Потім він дістає мікроскопічний але дуже ласий шмат сальця. Їмо. Я дістаю папірець, та закручую  цигарку та набіваю її  тютюном. Один з наших тримає київську газету дводенної давнини та читає. «Про наступ червоних ні слова! Працює театр та кабаре! Вони що там подуріли? Час бити в усі дзвони та збирати війська! Чому нас тут так мало?!». Сашко, командир першої чоти, бувала людина, цідить крізь зуби «та ну їх в с#@&#  той уряд, про#$%  державу! Ну я пішов, треба своїх як слід розставити по позиціях». Чотовий пішов, усією своєю ходою демонструючи  зневагу до уряду.

Сидимо на позиціях. І ось в далечині колонна червоних. Заговорила гармата, колонна червоних розсипалася, вони почали розгортатися в «цепи». Я бачу їх в проміжках між укріпленнями першої лінії оборони. Відкриваємо вогонь. Богдан віддає наказ – З права, зрідка по одному набою, вогонь! Бачу як здоровенні вибухи накривають «цепи» червоних. Земля дрижить. З московського бронепотягу починають працювати по наших позиціях гармати. Земля дрижить ще дужче. Продовжуємо вести вогонь, іноді припиняємо, підпускаємо ближче. Міняємо приціл. Поряд рвуться снаряди червоних, але ми не бачимо їх, лише відчуваємо, бо весь світ зосередився на кінці мушки. «Цепи» полягали. Видно лише як блимають сполохи пострілів. По центру професійно дає залпи якийсь підрозділ червоних. Але ось з правого флангу зненацька з’являється великий загін червоних. Хлопці з першої лінії починають організований відступ. Ми починаємо давати частий вогонь, а потім переходимо на вогонь біглий, кожен сам обирає ціль та стріляє. Набоїв починає бракувати! «В кого ще набої?» кричать юнаки які відступили з першої лінії оборони, та встигли ще там розстріляти майже увесь запас. Дістаю з кишені жменю набоїв, роздаю.

 Світлина: Після атаки на кулеметну точку....

Цілю по тим хто не хоче лежати та командирам. Набоїв майже нема, готуємось до останньої бійки на багнетах. «Це кінець» промайнуло в думках. Червоні роблять новий ривок, в атаку йдуть моряки балтійці. Кулемет з правого крила не замовкає та кладе їх одного за іншим. Атака захлинулася. Червоні побігли. Ми не віримо своїм очам, ми живі…

Тримати ці позиції вже нема сенсу. Ми організовано залишаємо їх. Відступаємо тихо до нашого ешелону, забравши поранених і вбитих. Їдемо на наступний рубіж оборони.

 Всі пригнічені. Не такою показалась багатьом з тих хто її не бачив війна якдумалося, а ті хто вже побачив в житті фронт незадоволені відсутністью резерву та залишеними позиціями. Всі мовчать. Але через деякий час у вагоні хтось починає тихим голосом:                                                          
                                        

               			Чуєш мій друже славний юначе,

                                              Як Україна стогне і плаче?

Тихо, юнаки що сиділи поруч підхоплюють спів.

З півночі чорна постає хмара,

Рикає хижо московська навала.

Ми сміло в бій підем за Україну

І голови складем за Землю Рідну.

Ми сміло в бій підем за Русь Святую

І як один проллєм кров молодою.

Ворог лукавий йде на Вкраїну

Щоб обернути Край Наш в руїну.

Лава до лави станьмо як криця

На герць кривавий з ворогом бицця

Сміло до бою брате рушаймо,

Землі Святої врагу не даймо.

Жереб щасливий за Край вмірати,

А не в кайданах вік звікувати....